Пам’ятати минуле, змінювати сучасність

Як трансформуються інституції української меншини в Польщі. Народний дім у Перемишлі

Останніми роками до Польщі приїжджає все більше громадян України у пошуках кращого життя. Водночас у цій країні протягом століть жили автохтонні українці, котрі, попри депортації та асиміляційну політику, зберегли свою ідентичність. Як взаємодіють ці дві спільноти? Що ми знаємо один про одного? У яких галузях можемо співпрацювати? А може самоназва «українці» — це єдине, що нас об’єднує? Ми розпочинаємо спецпроєкт, присвячений процесам, що відбуваються на перетині середовища мігрантів з України та української меншини в Польщі. Сьогодні розповідаємо про спільні та відмінні потреби цих двох груп, а також про те, як змінюються інституції меншини на прикладі Народного дому в Перемишлі.

Різні потреби, спільні виклики

Говоримо з Патрицією Тшешинською — антропологинею з Ягеллонського університету в Кракові. Зараз науковиця активно досліджує процеси творення української діаспори в Польщі. За її словами, ключову роль у формуванні ідентичності автохтонних українців у Польщі відіграла акція «Вісла» — операція, здійснена комуністичною владою у 1947 році з метою виселення українського населення з власних етнічних земель та подальшої асиміляції.

З Надсяння, Лемківщини, Підляшшя та Холмщини до північно-західних регіонів країни депортовано близько 150 тисяч людей. На нових землях вони протягом років не мали можливості вивчати рідну мову, відкривати греко-католицькі храми та вести культурну діяльність. Ситуація змінилася лише у 1956 році з появою Українського суспільно-культурного товариства та частковим відновленням структур греко-католицької церкви. Тоді ж деякі українці змогли повернутися на місця колишнього проживання.

Сьогодні до української меншини у Польщі належить близько 50 тисяч осіб. Це переважно нащадки переселенців у рамках операції «Вісла». Після краху комуністичного режиму їм вдалося створити власні потужні структури, котрі передусім займаються збереженням мови та традицій. Найбільша серед них — Об’єднання українців у Польщі, що має понад 4 тисячі членів, а також кілька десятків місцевих кіл та відділів.

Як зазначає Патриція Тшешинська, останніми роками організація стикається з серйозними проблемами. Деякі з них спричинені внутрішніми чинниками: відтоком молодих людей та нестачею кадрів. Інші — зовнішніми: поганою демографічною ситуацією, несприятливою політикою влади та значним обмеженням фінансування. Лідери українського середовища сподівалися, що разом з новою хвилею імміграції з’явиться «свіжа кров», котра допоможе ефективніше відповідати на виклики сучасності. І хоча деякі новоприбулі українці співпрацюють з меншиною, це явище не є масовим.

«Тяжко очікувати від пересічного мігранта, що він одразу братиме участь у житті тутешньої української громади. Така особа має зовсім інші цілі. Передусім для неї важливо легалізувати перебування, вивчити польську, покращити своє матеріальне становище. Якщо людина приїжджає з родиною, до цього додається ще низка обов’язків. У цьому випадку збереження рідної мови чи культивування традицій  не є першочерговим», – зазначає дослідниця, наголошуючи, що мігранти можуть почати більше  перейматися питанням національної ідентичності, але лише після того, як адаптуються та міцно стануть на ноги у новій країні.

Однак меншина не чекає бездіяльно, поки мігранти будуть готові долучатися до її структур. Об’єднання українців у Польщі не замикається на традиційних формах діяльності, а активно шукає нові. Ба більше, стає  відкритішим не лише для мігрантів, але й для інших спільнот. Яскравим прикладом цьому є трансформація Українського Народного дому в Перемишлі.

Повернення та відбудова

Народний дім у Перемишлі збудовано у 1904 році. Він був центром українського життя міста аж до 1945. Тоді більшість української інтелігенції виїхало з міста, а споруду націоналізували. У 1956 Українському суспільно-культурному товариству вдалося орендувати кілька приміщень будинку. Проте лише у 2011 році меншина повністю повернула його у свою власність.

Відтоді триває відбудова Народного дому.  Будинок старий, а протягом десятиліть його ніхто не реставрував. До того ж ані польська, ані українська влада не виділяє достатньо коштів. Через це процес є доволі довгим. Станом на зараз завершено приблизно 50 відсотків робіт.

На першому поверсі відкрито креативний простір «По-карпатська». На другому розташовані офіси, мінібібліотека, світлиця та театральна зала. Цокольний та другий поверхи наразі не використовують.

У відбудові та відновлення діяльності Народного дому беруть участь сотні доброчинців, волонтерів та активістів. Серед них: Катерина Комар-Мацинська — тутешня  аніматорка та проєктна менеджерка. Раніше дівчина мешкала у Гданську, де працювала в авторитетних міських інституціях культури, але вирішила переїхати до Перемишля, щоб долучитися до команди Народного дому.

«Це місце просякнуто історією. Водночас, під час роботи тут, я відчуваю, що маю вплив на події, котрі відбуваються навколо», — пояснює Катерина своє рішення.

За словами активістки, старше покоління бачило Народний дім виключно як установу, що задовольняє культурні потреби українців. Інституція, безперечно, виконує цю функцію. Тут діє фольклорний ансамбль «Крайка», регулярно проходять конференції та зустрічі, присвячені історії української громади регіону, відбуваються майстер-класи з народних ремесел. Однак протягом останніх п’яти років Народний дім значно розширив поле своє діяльності. На жаль, до цього спонукали трагічні події.

Пошуки нових рішень

У 2016 році у Перемишлі проходила традиційна релігійна процесія. У ній брали участь місцеві українці, люди, котрі були переселені з цих земель до Радянської України, та поляки, що симпатизують українській громаді. Після служби у церкві вони вирушили до цвинтаря, де поховані воїни УНР, аби покласти квіти на їхні могили. Несподівано на ходу напали 20 чоловіків. Вони перегородили дорогу, почали вигукувати образливі гасла та штовхати учасників процесії. Одного з них, 60-річного чоловіка, побили та порвали йому вишивану сорочку.

«Це був шок для української громади. Нападники хотіли, щоб нас не було в публічному просторі. Мовляв, маєте свій Народний дім, то сидіть там. Ми вирішили навпаки запросити поляків до нас та почати з мешканцями міста ширший діалог про прийняття іншого», — розповідає активістка.

Відтоді Народний дім регулярно організовує заходи, покликані сприяти польсько-українському діалогу. Щорічна підготовка спеціальної програми на Ніч музеїв, безплатні курси української мови, вистава «Що за життя без ріки?», створена на основі спогадів українців, котрі повернулися до Перемишля після акції «Вісла» —  ці та інші проєкти Народного дому дозволяють усім  мешканцям Перемишля ближче познайомитися з української спадщиною регіону.

Інституція також бере участь у реалізації загальноміських ініціатив. Наймасштабнішою з них був цикл заходів «Разом на сто», присвячений сторіччю відновлення незалежності Польщі.

«Хоча ініціювали проєкт українці, до його створення долучилися мешканці різних національностей, віку та професій. Разом ми прагнули відійти від традиційного ура-патріотичного наративу відзначення Дня незалежності. Під егідою “Разом на сто” було проведено понад десяток заходів: концерти, дебати, вистава, кінопокази та публічні акції. Вдалося скласти програму святкування, що враховує інтереси різних груп перемишлян. А той факт, що у створенні такого проєкту велику роль відіграла українська громада, свідчить, що ми є повноцінними жителями міста, котрі впливають на його розвиток», — говорить Катерина.

Ще однією новаторською ініціативою стало запрошення до Народного дому об’їзного фестивалю кіно про права людини Watch Dogs. На події показують стрічки, котрі висвітлюють життя ЛГБТ+ спільноти, гендерну нерівність, насилля, дискримінацію та інші важливі теми. Отож, завдяки інституції Перемишль стає більш толерантним містом не лише стосовно українців, а й інших меншин.

Це позитивно впливає й на сприйняття мігрантів з України, котрі все частіше приїжджають до міста. Як зазначає Катерина Комар-Мацинська, зараз вони беруть пасивну участь у діяльності Народного дому. Проте вона сподівається, що в  майбутньому українські громадяни будуть використовувати цей простір для реалізації власних ідей. А поки що Народний дім за можливості намагається відповідати й на їхні потреби. Від минулого року тут проходять  курси польської мови для мігрантів.

Плани на майбутнє

Дослідниця Патриція Тшешинська стверджує, що один з основних поділів між автохтонним українцями з Польщі та тими, хто сюди приїжджає, полягає у ставленні до локальної української спадщини. Йдеться про церкви, пам’ятники, цвинтарі та  будівлі організацій.

«Над збереженням об’єктів своєї матеріальної спадщини працювали  сотні українців протягом кількох поколінь. Однак для осіб, що приїхали до Польщі, це може бути абсолютно непомітним. Щоб надбання меншини стало важливим для мігрантів, воно мусить мати  для них якусь вартість, набути символічне значення», — наголошує науковиця.

Народний дім у Перемишлі є виразним свідченням того, що спадщина української меншини може бути цінною не лише для мігрантів, але й для польського суспільства загалом.

Згідно з умовами купівлі за 1 відсоток вартості, будинок протягом 10 років було заборонено використовувати у комерційних цілях. Минулого року цей термін минув. Вже невдовзі частину приміщень здадуть в оренду для відкриття ресторану. Крім того, тут обладнають кілька готельних кімнат та відкриють велику конференційну залу. Натомість, як зазначає Катерина Комар-Мацинська, довготермінові плани в інституції ще більш амбітні: «Як і раніше ми проводитимемо різноманітні заходи, але не лише міського, а й загальнопольського чи міжнародного рівня. Можливо, що відкриємо щось на кшталт мінімузею української меншини в Польщі з інтерактивною експозицією. Мріємо організовувати тут творчі резиденції для митців та молодіжні обміни. Народний дім має стати незалежним центром польсько-українського діалогу. Культурно-освітнім осередком пограниччя, відкритим на всі форми діяльності».

Іван КИСЛОЩУК

Текст створено в рамках ініціативи «Меншина і мігранти: спільні цілі, спільні дії», реалізованої в рамах Коаліції організацій меншин та мігрантів за підтримки програми «Активні громадяни – Державний фонд», що фінансується з фондів Європейського економічного простору (ЄЕП).